 |
С.І. Болтівець доктор психологічних наук професор Інститут психологіїі ім.Г.С.Костюка АПН України Київ
|
 |
|
| Електронна пошта | Гостьова книга |
|
(ПСИХОЛОГІЧНА ДИХОТОМІЯ ОРІЄНТУ Й ОКЦИДЕНТУ) Про диспропорцію згаданого співвідношення свідчать сучасні дослідження соціального утриманства, споживацтва і паразитизму О.П. Смирнової і Г.І. Неборець, що констатують втілення цього феномену у "…прошарок людей, які перебувають в службі зайнятості як безробітні і не докладають жодних зусиль для власного працевлаштування" [2, с. 47]. Однак, не лише диспропорція соціального й індивідуального чинників у діяльнісному самовираженні особистості, але й амбівалентність почуттів у становленні інтересів утворюють протиріччя, що веде до ретардації пізнавально-діяльнісного саморозвитку молодої людини. "Для налагошення проблеми для нас, українців, - відзначав український психолог Володимир Янів, - годиться підкреслити, що одним із вирізків боротьби "Окциденту з Орієнтом" є століття змагань князів із кочовими ордами чи "оборона православної віри" козаками перед турками і татарами. З другого боку, можна б пригадати проблему "азійського ренесансу" як спробу сполучити в українській культурі елементи Заходу й Сходу [3, с. 4]. Цей вимір історичної пам'яті українського народу, що детермінує зіткнення способів осмислення себе, потребує, як на це справедливо звернув увагу В. Янів, аналізу поняття Заходу: "Бо доля України в духовім життю Окциденту буде різна, залежно від того, чи наша духовність є тотожна чи діаметрально протилежна західній; до речі, є ще одна можливість, що наша духовість вже є синтезою чи є на шляху до синтези західньої і східної ментальностей. Без устійнення психологічних заложень Окциденту й без відшукання основ нашої національної психології та без переведення на цій основі паралелі немислимі є ніякі заключення. Так отже, проблема, важлива для низки наукових ділянок, має ще й першорядне значення для національної психології українця" [3, с. 6]. Психологічні основи європеїзму, утвердження психологічного окциденталізму України як основи її посланництва на Сході, духовність західноєвропейської і, зокрема, української людини, - ці та інші проблеми, ґрунтовно досліджені В. Яневим, спонукають до подальшого як поняттєвого уточнення, так і визначення згрунтованої на цьому точному знанні адекватної методології розв'язання винесеної у заголовок цієї статті дилеми. Латиномовною галуззю давньої української наукової літератури, як донині ще її російськомовним відгалуженням, утворена семіотична парадигма, що детермінує обмежений її рамками колообіг значень. І в цьому колообізі діє вже сучасна людина, яка, за визначенням Н.В. Чепелєвої, є "істотою семіотичною", а її "поведінка, ситуація, в якій вона опинилась (точніше її інтерпретація), зумовлюються, насамперед, мовою як найважливішим атрибутом культури" [4, с. 9]. І саме культури європейських країн стали на заваді поєднання держав Європи у щось більш духовно інтегроване, ніж господарчо-політичний союз (UE). Як свідчить Л.Ф. Коженьовський, утворення такого господарчо-політичного об'єднання двадцяти п'яти країн (нині їх кількість збільшилась. - Прим. С.І. Болтівця), як Євросоюз (UE), є результатом процесу інтеграції різних регіонів та країн Європи протягом кількохсот років. Однак, "мовна і культурна різноманітність Європи, а з цим побоювання та страх перед незнаним та чужим обмежували тривалість союзів, які полягали лише у зв'язках монархічних династій або у воєнних підставах" (5, с. 136) Переживання страхів народами Європи упродовж останнього тисячоліття та, зокрема, перед об'єднаннями, в яких вони вже зазнавали культурної і мовної депривації, як, наприклад, сучасні англійці, більшу частину яких златинізував, колонізувавши, римський імператор Клавдій, призвело спочатку до інстинктивного, а пізніше - до усвідомленого піднесення власної національної гідності. Завдяки своїй виразності це усвідомлення стало типовим для більшості європейських народів й увійшло до способу думання (ментальності) людини, яка ідентифікує себе із західноєвропейською спільнотою. Це так звана "європейська" або точніше "західноєвропейська ментальність", що утверджує європоцентризм, за якого, як на це звертали увагу К.-Г. Юнг, Х. Ортега-і-Гассет та інші дослідники, європейська цивілізація і є тим мірилом, за яким слід оцінювати всі інші. Латиномовна парадигма, що утвердилась в науковому обігу Європи, й в тому числі України, протягом XVII-XVIII століть, залишила поняття професії (professio, professionis), що містило у собі такі чотири основні значення: 1) вираження, висловлювання; 2) офіційна заява, вказівка; 3) офіційне заняття, професія, спеціальність; 4) очевидна ознака [6, с. 499], сематично пов'язаним зі своєю твірною основою - fessus, fessa, fessum, яке має значення: 1) втомлений; 2) знесилений, вичерпаний, виснажений, слабий; 3) старий [6, с. 233]. В сполученні з префіксом pro-, що має значення: 1) вперед; 2) пра-; 3) для, на користь; 4) замість; 5) відповідно (до) [6, с. 495] поняття професії несе в собі значення, яке, виходячи з особистого досвіду людей попередніх трьох-чотирьох століть цілком обґрунтовано інтерпретувалось як "вперед-до-втоми, знемоги, знесилення, старості", "для - , на користь -, відповідно до неминучого знесилення, вичерпання сил, настання слабості і старості" в обраному виді діяльності. Сучасне термінологічне вживання поняття професійної орієнтації несе в собі семантику категоричної однобокості, зверненості лише до однієї сторони світу - на Схід, адже латинською мовою orientіs, - схід як сторона світу; схід сонця; світанок, а orientalis - східний [6, с. 428]. Натомість occidens, occidentis - захід як частина світу [6, с. 418], а occiduus, occiduum має такі основні три значення: 1) західний, який заходить (сонце); який згасає, вечірній; 2) передсмертний, близький до смерті; старезний; 3) швидкоплинний, скороминущий [6, с. 419]. Безсумнівно, герменевтична інтерпретація психологічної дихотомії орієнту-окциденту дозволяє видокремити і семантичну дихотомію наївності - мудрості, й інтуїтивності - досвіду, й очікування - осмисленості. Разом з цим, на наш погляд, найпродуктивнішим буде методологічний підхід, що полягає у виході за межі окресленої латиномовної парадигми до власної самості, визначеної Г.С. Сковородою в ідеї спорідненої, милої для людини праці, тієї діяльності, що відповідає її життєвому призначенню. Дихотомія професійної орієнтації - оксидентації, в основу якої покладена реалізація територіальних рефлексів, має бути розв'язана засобами відновлення їх рівноваги, що є важливим психогігієнічним чинником як для особистості, так і для українського суспільства в цілому. Нова методологічна парадигма, що ґрунтується на особистісній самостійності, улюбленій праці, праці до душі, передбачає становлення і розвиток здатності до фахового самовизначення людини в онтогенезі, можливого лише за умови реалізації заохочувально-спонукальних механізмів її когнітивної динаміки.
|